Афганістан - болючі спогади минулого

   У пам’яті нашого народу, у наших серцях Афганістан не забудеться ніколи. Спогади про нього – це урок для нинішнього і прийдешніх поколінь.

   15 лютого учні 6-7 класів Новобузької ЗОШ№1 зібрались в актовому залі на урок пам’яті «Афганістан - болючі спогади минулого». Для учнів 11 класу бібліотекарем О.А.Кривошеєю районної бібліотеки для дітей проведено прес – діалог «Афганістан – осколки пам’яті», мета якого - пригадати День пам’яті воїнів – афганців та 28 - му річницю виведення радянських військ з Афганістану.

   На заходах школярі дізнались про військові події у цій країні, про героїзм наших бійців і про опалене війною, перевірене і загартоване серед мальовничих та небезпечних гір чужої країни, військове братство. Слухали вірші і пісні, переглянули уривки з художніх і документальних фільмів про Афганістан.

   Методист по роботі з дітьми Л. Торопчина, бібліотекар Т. Яремчук, учні 7-В класу (кл. керівник І.В.Сухоруков) Н.Бенюх, А.Бігдаш, К. Федько, провели екскурс в історію країни Афганістан та про історичні події, які спонукали до розв’язання цієї війни. 

   Закінчилася десятирічна трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що історія, написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками, та піснями, які увірвалися у наше життя фронтовим вітром.

  Навічно залишиться ця війна в душах покоління, яке вийшло із неї, обпалене вогнем і пекучим афганським сонцем.

   Сьогодення ліквідувало «білі плями» нашого недалекого минулого, поіменно назвало тих, на чиїй совісті марно пролита кров тисяч і тисяч людей. Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх радянських солдат, офіцерів і прапорщиків, котрі волею долі опинились на афганській землі. Вони виконували наказ. То був їх обов’язок.

   В кінці заходу діти хвилиною мовчання віддали данину поваги і пам’яті воїнам, які не повернулися до рідних осель.

Будь же проклята доба,

Коли в ранах конають солдати,

А комусь на погони

Кидають кроваві зірки,

А від суму сивіє

Згорьована мати,

Що і досить не вірить

В гірки похоронні рядки…